Створення ситуації успіху на уроках читання як напрямок соціалізації

     У змісті початкової освіти читанню належить особлива роль. Повноцінна  навичка

читання є основою успішної реалізації усіх змістових ліній програми, важливим

засобом розвитку і саморозвитку особистості учня. Ця навичка має універсальний

характер, оскільки без неї неможливим є навчання і розвиток взагалі, соціалізація

людини в інформаційному суспільстві.

     Як відомо, навчально-виховний процес повинен будуватися відповідно до потреб

особистості та індивідуальних можливостей дітей, зростання їх самостійності й творчої

активності. А це вимагає організації навчання відповідно до здібностей, здатності до

навчання,  таланту дитини. Потрібно створити можливості кожному стати самим собою.

    Сьогодні  у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої

активності на уроці,  вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння

спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної

програми.

     В. О. Сухомлинський писав: « Є успіх – є бажання вчитися. Особливо це важливо на

першому етапі навчання – у початковій школі, де невдача приносить справжнє горе.»

     Створення ситуації – це педагогічна технологія, що допомагає дитині зростати успішною, відчути радість від подолання труднощів, формує переконання,  що все

в житті дається завдяки затраченим зусиллям.

     Тому з перших днів навчання дитини в школі потрібно підбадьорити учня, похвалити,

створити ситуацію  успіху. Учні краще навчаються, коли їм цікаво, коли вони переживають  успіх.

    Навчальна діяльність – це основна форма активності учня, спрямована на зміну самого

себе як суб’єкта навчання. Психологи  стверджують, що будь-яка свідома діяльність

людини складається з трьох етапів: мотиваційно-організаційного (підготовка до

виконання певної діяльності з метою досягнення бажаних результатів), діяльнісно-

виконавчого  (здійснення дій, які повинні забезпечити досягнення бажаного результату)  і контрольно-корекційного (порівняння отриманого результату з бажаним і внесення  змін у разі їх невідповідності).

     Навчальна діяльність – це основна форма активності учня, спрямована на зміну

самого себе як суб’єкта навчання. Відповідно до принципу єдності свідомості й діяльності, сформульованого С. Л. Рубінштейном, навчальна дія як цілісність

складається з двох компонентів: мотиваційного (спонукання) та виконавського.

Навчальні дії розвиваються від дії за зразком до творчих дій. Мотив як спонукальна

причина дії є результатом складної взаємодії мотивів – цілей, пізнавального інтересу,

соціальних, моральних, практичних та ін.. Він проявляється в навчанні у вигляді

ставлення учня до сукупності дій, в результаті яких формуються компетентності

певного учня.

    Основною формою організації навчальної діяльності є урок. Створенню позитивної

мотивації на уроці сприятиме: використання різноманітних форм і методів організації

роботи; створення атмосфери зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в

роботі  всього класного колективу; стимулювання учнів до використання різноманітних

способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати неправильну

відповідь; заохочення  прагнення учнів до самостійної роботи, аналіз під час уроку різних

способів виконання завдань, запропонованих дітьми, відзначення та підтримання всіх

проявів діяльності, що сприяють досягненню учнями мети; створення педагогічної

ситуації спілкування, що дозволяє кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність і

винахідливість у способах роботи; обговорення з учнями наприкінці уроку не лише те,

                                                                                                                                                       1

що дізналися, але й те, що сподобалось ( не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати

ще раз, а що зробити по-іншому; під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність ( неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, бажання учня шукати та знаходити  різноманітні способи виконання

завдань.

    Учень на уроці повинен бути настроєний на ефективний процес пізнання, мати в ньому

особисту зацікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих

мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести

позитивний результат. Для досягнення необхідного результату можна використовувати

різноманітні прийоми розвитку пізнавальних  мотивів. Мотивація навчальної діяльності

шляхом бесіди; створення проблемної ситуації; використання творчих завдань.

   Учням пропонується питання на зразок: « Що станеться, якщо…?» У цих питаннях

розглядаються парадоксальні ситуації.

    Художні завдання. Наприклад , « Яким я уявляю собі…»

    Робота з кросвордами: розгадати кросворд, заповнивши  порожні клітинки;

сформулювати запитання до слів, що даються учням у заповненому кросворді;

скласти кросворд, використавши поняття з теми, яку запропонував учитель.   

    На уроках читання з метою створення ситуації успіху використовую різноманітні форми і методи. Дуже складно працювати з невстигаючими учнями, які повільно читають. Можна використати такий прийом, як дозування викладу навчального матеріалу, тобто,

подання його окремими невеликими смисловими частинами з обов’язковим закріпленням.

На початку вивчення теми використовуються репродуктивні методи навчання, щоб учні

переконалися у можливості відтворити матеріал, а потім уже використовуються творчі

методи. Учні виконують завдання використовуючи підказку, діючи за алгоритмом тощо.

Діти починають вірити у власні сили і згодом все краще оволодівають навчальним матеріалом.

     Для створення позитивної мотивації навчальної діяльності можна використовувати

розвивальні ігри та інтерактивні вправи, пізнавальні ігри та ігрові ситуації.

     «Земля – небо». За командою «Земля» діти починають читати хором уголос,

«Повітря» -  піднімають голови вгору, прибираючи вказівки від тексту. Знову лунає команда «Земля» - учні очима знаходять місце, де вони припинили читати.

    «Буксир». Створюється пара із «сильнішого» і «слабкішого» учнів. «Сильніший»

учень веде у читанні, а «слабкіший» намагається досягти темпу читання «сильнішого».

    «Бджілки». Напівголосне читання кожною дитиною.

    «Луна». Сильніший учень читає речення, а слабший прочитує те саме речення після

прослуховування.

    «Вовк і заєць». Першим читає речення «заєць», середній чи слабший учень, другим

вступає «вовк», коли «заєць» прочитав одне речення. Гра припиняється, коли обидва

читають одну й ту саму частину тексту.

    «Дочитай кінцівку». Учитель чи учень читає початок речення, решта учнів шукають

продовження.

    «Прочитай початок». Учитель читає кінцівку речення, а учень його початок.

    «Сніжок». Читає той, кому впаде паперова сніжинка на підручник.

    «Диктор телебачення». Учень читає текст, періодично відриваючи погляд, щоб

подивитися на глядачів.

    «Актори». Прочитати: здивовано, злякано, з гнівом, роздратовано, із жалем, винувато, весело.

    «Ланцюжок». Ланцюжки можуть бути різними: ланцюжок думок, ланцюжок

  першим словом наступного).

     «Перевертні». Завдання полягає у складанні слів – понять зі складів написаних на

                                                                                                                                                    2

картках, поясненні їх змісту. (вель, ра, жу – журавель – великий перелітний птах з

довгими ногами та довгою шиєю, прямим гострим дзьобом).

      «Переплутанка». Учням роздаються завдання-картки з написаними реченнями,            слова в яких переплутані. Завдання полягає в тому, щоб правильно побудувати речення

та пояснити, про яке явище чи поняття в ньому йдеться.

       «Знайди помилку». Учитель читає оповідання, в якому описується певна подія, але

припускається помилок в описі понять, явищ тощо. Учням пропонується, слухаючи,

 фіксувати помічені помилки.

        Виконавчо-діяльнісний етап посідає центральне місце у дидактичному процесі, адже саме тут відбувається розвиток і навчання учнів. Суть етапу полягає в тому, щоб учень індивідуально, фронтально або у групі виконав план роботи, що був намічений на

мотиваційно-організаційному етапі. Змістом  етапу є послідовне і правильне виконання

учнем дій, що закладені у вигляді взаємопов’язаних між собою вправ та завдань. Структура етапу складається з підетапів, на кожному з яких учні поопераційно виконують необхідні дії, оперативно здійснюють проміжний контроль за отриманим результатом й у випадку помилки проводять коригувальні дії.

     Частина вчених, які займаються вивченням діяльності учнів, стверджують, що

«вирішальним у формуванні особистості учня є спосіб організації навчання, що обумовлює характер діяльності учнів у навчальному процесі». В. Беспалько вважає

характер діяльності учнів основним фактором їх успіхів або невдач. Діяльність учнів,

на вимогу дидактики, повинна мати пошуковий, навчально-пізнавальний характер.

     Навчально-пізнавальній діяльності повинні бути притаманні такі особливості:

вона повинна мати на меті не тільки засвоєння та використання знань, вмінь та навичок,

але й свідомо заплановані учнями зміни себе як суб’єкта пізнавальної діяльності;

свідоме і достатнє володіння прийомами пізнавальної діяльності; наявність всіх етапів

пізнання (живого споглядання, логічного мислення, практики) та забезпечення їх

відповідними способами діяльності, її пошуковий характер, у результаті чого відбувається

генерування нових знань і способів діяльності, які не були дані учневі у готовому виді.

     Однією з характерних ознак  пошукової діяльності визнається навчання учнів пошукових процедур, рефлексійного мислення, обговорення, спілкування, дискусійної

культури, емоційно-ціннісного компонента змісту освіти і рольових компонентів навчально-ігрової діяльності.

    Досягти довгострокового запам’ятовування матеріалу, освоїти вміння й навички його

використання неможливо без багаторазового повторення того, що вивчається. Цінність

повторення полягає у тому, що воно забезпечує розуміння і засвоєння нового матеріалу,

сприяє запобіганню забування.

   Ефективним повторення буде тільки в тому випадку, якщо учні розуміють мету (навіщо?) і розроблено план дій ( в який спосіб ). Немаловажним є і розуміння учнями

важливості й необхідності виконання цієї роботи.

   Складний для сприйняття матеріал вимагає кількаразового повторення для його

 запам’ятовування. Необхідний контроль над правильним відтворенням знань і негайне

усунення причин помилок. Необхідно, щоб кожне нове поняття було хоча б незначним

доповненням до вже наявних знань учнів. Потрібно використовувати різноманітні

прийоми повторення.

     На підсумковому етапі уроку потрібно: з’ясувати зміст опрацьованого матеріалу;

порівняти реальні результати з очікуваними; проаналізувати одержаний результат;

зробити висновки; закріпити або скоригувати засвоєння; визначити нові теми для

обмірковування; установити зв’язки між тим, що вже відомо, і тим, що необхідно засвоїти, чого слід навчитися в майбутньому; скласти план подальших дій.

    Інша назва цього етапу – «рефлексія», і в цьому випадку підкреслюється можливість

                                                                                                                                                       3

для учасників навчально-виховного процесу озирнутися на події, що відбулися. Мета

рефлексії: згадати, з’ясувати й усвідомити основні компоненти діяльності – її зміст,

способи, проблеми, шляхи їх розв’язання, отримані результати тощо.

    Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлексії в навчанні, є розмаїтість

її форм і прийомів, їх відповідність до вікових особливостей дітей. Рефлексія не може

бути тільки вербальною – це можуть бути малюнки, схеми, графіки та ін.

    На першій стадії підсумкового етапу уроку (установлення фактів (що відбувалося?)

 використовуються відкриті питання: як? чому? що?; висловлення почуттів; коментар

переважно описового характеру, а не оцінного; розкриття суті проблеми, а не того, що

могло б бути зроблено.

   На другій стадії підсумкового етапу уроку потрібно запитувати про причини. Чому?

Як? Хто? Вникати у відповідь. Чому цього немає? Що було б , якби? Чи існують інші

 можливості? Добирати інші приклади. Де ще відбувалося що-небудь подібне?

    На третій стадії  потрібно сприяти тому, щоб учні взяли на себе зобов’язання щодо

подальших дій. Для підбиття підсумків уроку й оцінювання його результатів доцільно

відводити 20% часу.

    На етапі закріплення і коригування навчальних досягнень можна використовувати

ігрові моменти.

    « Хто краще знає». Для гри використовують картки прямокутної форми, кількість

яких дорівнює подвоєній кількості понять, що необхідно закріпити. Картки поділяються

на дві частини-пари. На них пишуть: перша картка – формулювання певного поняття,

друга картка – назва цього поняття. Картки перемішують і розкладають чистим боком

догори. Завдання полягає в тому, щоб знайти картки-пари. Кожен учень витягує дві картки.

Якщо вони складають пару, учень залишає їх собі, одержуючи право наступного

ходу, а якщо ні, то право переходить до наступного учня. Можна розділити клас на

чотири групи й кожній групі роздати свій комплект карток. Виграє той, хто витягнув

найбільшу кількість пар.

    «Знайди помилку». Клас поділяється на три команди ( по рядах). Кожна команда

одержує від учителя картку. На картках  записані слова, що стосуються даної теми

(тексту). Серед них мають бути й такі, що не належать до теми, яка вивчається. Учні

на перших партах за командою вчителя починають викреслювати зайві слова (кожен

учень одне слово), після чого передають картку на іншу парту, яка викреслює зайві

слова. Перемагає та команда, що першою знайде всі зайві слова і в результаті складе

коротку розповідь.

     «Так! Ні» Перед учнями ставиться завдання: слухаючи висловлювання вчителя

 (або учня), піднімати картку «Так!», якщо воно відповідає змісту прочитаного тексту і –

картку «Ні!», якщо висловлювання неправильне.

    «Знайди пару». Пропонується два стовпчики слів, що стосуються теми, яка вивчається.

Дітям потрібно встановити між ними зв’язки, знайшовши пари.

     «Озвучування». Учням потрібно озвучити малюнки, схеми, плакати, що стосуються

матеріалу, що вивчається на уроці.

     «Журналіст». Учням пропонується скласти розповідь, використовуючи ключові

слова теми уроку.

 Для створення ситуації успіху на етапі рефлексії можна використовувати такі прийоми,

спрямовані на усвідомлення змісту інформації:

- сформулюй питання до тексту;

- подай зміст інформації різними способами та з допомогою різних знаків кодування                                                        

( слова, схеми, малюнки тощо);

- угадай поняття з допомогою підказок ( загадок);

                                                                                                                                                  4

- склади питання до малюнка; - опиши малюнок; - виконай словесний малюнок до тексту.  

     Протягом навчання в початковій школі молодші учні постійно оволодівають технічною

і смисловою сторонами читання. Формування технічної сторони  передбачає оволодіння

учнями способом читання, правильністю, виразністю і темпом. Читання стає якісним лише за умов досягнення учнями розуміння прочитаного тексту.

     Процес читання розглядається психологами як специфічний вид комунікативно-

пізнавальної діяльності людини, в якій виділяються зовнішні і внутрішні сторони, що

взаємодіють між собою. Зовнішню характеризує технічна  сторона, а внутрішню – осмислення  і розуміння читачем змісту прочитаного.

   В. О. Сухомлинський вважав уміння учнів читати найважливішим інструментом

навчання. Швидко і свідомо читати – це значить сприймати очима і в думці частину

речення чи невелике речення цілком, відірвати свій погляд від книги, вимовити те, що

запам’яталося, і водночас думати – не тільки про те, що читається, а й про якісь картини,

образи, уявлення, факти, явища, пов’язані з матеріалом, що читається.

   У першокласників навичка читання перебуває у процесі її становлення  характеризується побуквенним і відривним складовим способом. У 2 – 4 класах провідним

є плавний складовий, плавний з цілісним причитуванням окремих слів; читання цілими

словами і групами слів.

    У 2 класі основна увага зосереджується на цілеспрямованому формуванні в учнів

правильного, усвідомленого читання вголос цілими словами. Читацька діяльність

організовується таким чином, щоб досягти свідомого читання, цілісного сприймання

і розуміння тексту.

    У 3 – 4 класах продовжується цілеспрямований розвиток в учнів уміння правильно, свідомо, виразно читати вголос цілими словами. Але провідна роль належить читанню

мовчки. Відбувається формування і розвиток продуктивних способів читання ( очима,

без зовнішніх мовленнєвих рухів, свідомо ).  У роботі над текстом збільшується кількість

вправ і завдань на розвиток смислової сторони читання,  антиципації ( здогадки), розвиток

уваги і пам’яті у сприйманні і відтворенні прочитаного. (Додатки. Таблиця №  )

      Для формування правильності читання учнів особливо  важливою є цілеспрямована

робота над дикцією (чіткістю вимови слів, звуків під час розмови, читання). Доцільним

є проведення короткої артикуляційної гімнастики для мовного апарату, яка є корисною

для всіх учнів, а також відпрацювання на дидактичному матеріалі або уривках з тексту

вимови  із звуками, які діти часто неправильно вимовляють. Мовну гімнастику зручно

проводити за таблицею голосних, до яких у різних позиціях (перед, після ) додаються

приголосні.

      Цю гімнастику планують як на початку уроку, так і в процесі роботи над текстом,

якщо вона активізує увагу учнів до читання. Постійне удосконалення дикції учнів, як

засвідчують дослідження, упереджує помилки при читанні складних для вимови слів.

     Молодші школярі на уроках читання оволодівають двома видами читання – вголос і

мовчки, які взаємно підсилюють один одного. Процес читання охоплює дві складові:

одна виявляється у русі очей і мовно-звукорухових діях, а інша – у русі думок, почуттів,

намірів читця. Вчитель має застосувати різноманітні прийоми, що удосконалюють

зорове сприймання, чистоту, чіткість вимови, збільшують «поле читання» учнів.